край

I -ю, ч.

1) Лінія, що обмежує поверхню чого-небудь, а також те, що прилягає до цієї лінії; кінець (див. кінець I 1)). || Верхній зріз стінок посудини, яких-небудь заглиблень і т. ін. || Найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця.

••

Пере́дній край військ. — найближча до супротивника лінія оборони.

Кра́єм ву́ха чу́ти (почу́ти і т. ін.) — а) не повністю, трохи чути; б) між іншим, мимохідь, випадково чути.

Че́рез край — понад міру.

2) розм., рідко. Те саме, що шматок.

3) чому. Закінчення, припинення якоїсь дії, стану. || кому і без додатка. Закінчення життя; смерть. || у знач. присудк. сл. Усе закінчено.

4) рідко. Те саме, що країна 1), 2).

••

Рі́дний край — Батьківщина, вітчизна.

5) Місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона. || тільки мн., у сполуч. з присв. займ. Про місцевість, у якій хтось проживав, з якої хтось походить.

6) Велика адміністративно-територіальна одиниця поділу в Росії та Казахстані. Алтайський край.

••

Без кра́ю — а) який не має видимих меж (у просторі); безмежний; б) який безконечно триває; необмежений (у часі); в) безмежно (в просторі); г) постійно, безперервно; ґ) дуже, надзвичайно; д) у дуже великій кількості.

До [са́мого] кра́ю — а) цілком, зовсім, гранично; б) до межі, після якої продовження дії неможливе; далі нікуди.

II прийм. з род. в.

Указує на місцезнаходження предмета поблизу іншого; біля, коло.